Мирослав Маринович: Путін - теперішня інкарнація диявола на землі

В’язень радянських таборів, віце-ректор Українського католицького університету Мирослав Маринович у програмі Еспресо.TV "Студія Захід з Антоном Борковським " розповів про новітніх юд, інкарнацію антихриста та невідворотність української перемоги 

- Я абсолютно погоджуюсь з тезою щодо перетікання сили антихриста з однієї іпостасі в іншу. І для мене визначальними ознаками цього є те, що диявол дуже любить імітувати Бога. Він у всьому його мавпує. Імітує і його триіпостасність. Для мене трьома проявами диявольства є облуда, ненависть і насильство. У минулих епохах, де ми бачимо прояви антихриста ми бачимо це поєднання. У путінському варіанті – це все просто зашкалює. Він теперішня інкарнація диявола на землі. 

Мене вражає стрімкість з якою Росія погрузає в оце диявольство. Парадоксально, але ми були б в набагато гіршому становищі, якби все йшло повільніше. Це як прискорені зйомки. Натомість саме стрімкість цього процесу стає увиразненням для розумних росіян. І щораз більше росіян починають усвідомлювати, куди вони занепадають. Водночас це немовби говорить про те, що Бог нам допомагає, прискорюючи процеси, - себто ми не будемо знов століттями чекати на вирішення ситуації. 

Водночас, слід пам’ятати, ми в силі подолати Путіна. Погляньмо, де була його сила у визначальних моментах української історії. Під час Помаранчевої революції – Путін бігає по Москві, не знаючи, що робити, а весь Київ обліплений жартівливими шаржами на нього. Україна його не боялась, - безвладним був він й не міг нічого вдіяти з нами. Другий Майдан - його переляк від Революції Гідності був настільки величезний, що він мусів негайно вводити військову силу. Негайно! Він не чекав навіть кілька днів. І це ознаки нашої сили. Біблійна модель стосунків народу з Богом підтверджує: армія є важлива, - боронь Боже принизити українську армію, - але чинником нашої сили є передусім наш дух. І ми сильні тоді, коли наш дух єдиний. 

Дух людський долає усе. Мої загиблі табірні побратими, перемогли, попри свою формальну смерть. І це є Пасхальний момент. Вони смертю смерть подолали, тому що ті миршаві люди, які привели їх до смерті, вони відійдуть, а ті що загинули – залишаться. 

Свого часу я знав, що мене заарештують. Але я не ховався. За мною стежили кілька місяців. Певний визначальний момент, який я дотепер аналізую, - був у моїй спонтанні відповіді прокурору. Прокурор, вже після завершення слідства, з усмішкою мене питає: "Ну, і яку ви мету ставите перед собою?". І я сказав йому, абсолютно не задумуючись, - "Не озлобитись". Я не розумію, чому я так сказав. Я досі вражений, що ставив собі за мету не втратити людську подобу в таборах, розуміючи, що там можуть бути різні обставини, але слід вистояти і залишитись людиною. Саме відчуття, що ти маєш встояти є надзвичайно важливим. 

В український ситуації чимало ускладнює нерозуміння наступного моменту, адже часто одна малесенька помилка має великі наслідки. Йдеться про людське уявлення, що маленький індивідуальний гріх не має жодного впливу на загальноукраїнську ситуацію. Мовляв, ну подумаєш, як міркує якийсь викладач-хабарник, візьму у цього студента пару доларів, - бо у масштабах країни нічого не зміниться. І це є фатальна помилка кожного з нас. Трапляються й новітні юди, для яких наша держава є такий собі «колективним лохом», якого треба тільки обманювати. Трапляється й інша фатальна помилка, мовляв, якби не Майдан, не було б війни і крові. Оці всі маленькі людські глупоти збираються і потім перетворюються на великий гріх і тягар для усієї країни.